«Червона Зона»: «Moёt» в Редісон Блю і бєляш на Святошино
Маркіян тут потроху добрався до ще однієї гучної книжки. «Червона Зона» Артема Чапая. Кстаті, я ще давно обратив вніманіє на людську обкладинку: більш-менш адекватне і красіве оформлення ящітаю. На відміну від тотального засилля імбецільних дизайнів а-la малюнки слюнями зі школи для даунів, 3-Б клас.
Значить, недалеке майбутнє, але всім любителям сай-фай і хай-тека можна попуститься сразу. Тут нема діджтл-енергетіків, відеопринтів на футболках і клєйтроніки тоже нема. Тут мрачняковий кіберпанк, джин-тонік і сосіска в тєстє з кіоска біля метро.
Якшо чисто по емоційній картинці, то шось середнє між «Дитям чєловєчєським» Альфонсо Куарона, о дивним новим світом, ну і тотальне мєнтовське засилля в стилі Халф-Лайф 2. А взагалі, можна просто поїхать в славне місто Народичі на житомирщині і знімать там екранізацію «Червоної Зони». Буде один в один.
З Бредбері навєрн уже порівнювали, так шо не буду, а на Орвелла це ніфіга не схоже, ну і на Замятіна теж. І на «Бразилію» Гіліама не схоже, і на «ТНХ 1138» не схоже. Кароч, це не антиутопія, а товстелезний соціальний памфлєт.
Головному герою доводиться із тепла кінопанорами тікать жить прямо в ароматні багна метро Святошино з біляшами, маршрутками і пополняловом рахунку. Під виглядом майбутнього автор заставляє займатись дайвінгом в океані гівна сучасності: роздовбана общага, маршрутки, обхід КПП, позиція офіціанта в ригалівці де постійно лабає блатняк, смердюче інтернет-кафе і єдина сорочка, куплена на секонді. Потом узбекські анархісти, замєси з акабами, сльозогінка, віджим історичних будівель, прогулянки з бабою під Індустріальним мостом, допити чекістів і решта ароматів сучасності. Але все це ми бачили: кучі МАФ-ів, шаурмяних і не протолкнуцця на метро Лісова.
Мені не вистачало красочних описів красівой жизні. Напрімєр, шоби сильніше їбошили контрасти і несправедливість. Жаль, автор не прописав зйом в Хайят Редженсі в красках, не порозказував про меню в ресторані «Конкорд». Карочє, до книжки «знизу» не фатає книжки «зверху» про басєйн-паті на дасі, MDMA, кокос, ну і решту вкусняшок, які заникались за скромним фасадом столичной буржуазії.
«Червону Зону» можна почитать тим, хто звик щодень нашвирюватися смузями і надуватися капкейками, чи як їх там простигосподи. Чесно, зустрічав останнім часом даунські висери на тему, шо ми срать хотіли на то, шо у бабушок в Україні мала пенсія і єслі хтось здохне з голоду, то це ок. І шо саме інтересне, то це вісьма таки люди прогресивних поглядів. Дехто мені даже розказує, шо у нас всьо харашо і взагалі нема ніяких проблем. І я тоді от всім таким геніям рекомендую поїхать чуть північніше Іванкова. Там очєнь хароша атмосфрєра. Особєнно в кафе-барі «Надія» в пятницю в пів десяту вечора. Там смуззі бесплатно роздають. І для бабушок спеціальне меню. Но, в Народичах лучче всього.
