"Марсіанин" Енді Вейр
Добрався таки до розкрученого бренда минулорічного. «Марсіанин» Енді Веара, чи як його там. З чоткою обкладинкою і купою рецензій в західній пресі. Звісно, українською роман досі не перекладений, але російською уже.
Така собі класична робінзонада a-la «Аполлон 13» і шоу Беара Грілза. На Марсі. Якщо без спойлерів, то террани підкорюють Марс і на початку третьої експедиції доводиться чимшвидш уйобувати: хардова піщана буря, як в «Прометеї», і ризик повторити гримаси Шварца з останньої сцени «Згадати все».
Під час евакуації одного чувака уносить к хуям і ситуація всяко натякає, що йому гаплик. Команда хоробро приймає рішення звалювати, а чувак — таки оклигує. У нього два марсохода, жратви на триста днів, надувний модуль, інженерно-ботанічний левел, сурвайв-навички і упороте бажання не двинуть коні.
В арсеналі автора злобний гіківський гумор, а купа технічних деталів написана якраз на рівні тупих гуманітаріїв типу мене і не особливо напрягає. Головний прикол книжки: від неї в двадцять шість пре так само, як від «Мушкетерів» та всяких там вернівських польотів на місяць, які дико вштирювали в дитинстві.
Канєшно, вітчизняна хіпстота скаже, що все банально, отримає за це мокрой тряпкой по тупому їблу і упиздує читать Сєліна\Рушді\Перека. Це книжка не про виживання, навіть не про самотність, а про Марс. Про те, як ми нарешті нормально там зачекінилися.
Пам’ятаю, я малий був, років п’ять… чув по телеку, шо пілотована місія намічена на 2020-й. Чесно скажу — чекав. Ну тепер ясно, шо на 30-35-й. Коротше, всім хто нормально так наярює єлданку на космос, читати буде норм.
Головне, всім давно чогось такого хотілось. Якоїсь такої нормальної, старої і доброї фантастики, тіки з новим поглядом на речі. Сучасним більш. Типу, як той самий Масс Ефект, який став Зоряними Війнами 2.0.
І да: екранізація буде. Рідлі Скот, листопад цього року. Кул, того шо дістали незграбні говна типу «Місія на Марс»\«Червона планета», де персонажі з відбитком дауна на мордасах ведуть зашкурні діалоги, типу: «Добро перемагає. Ми виживем, бо ми добрі» і решта блювоти з креаціонізмом пополам. Ну, або херачать терраформування за пару років, бо хтось водорості випадково з кишені розсипав.
І да, «Марсіанин» вштирює куди сильніше, ніж ноланівсько-говноланівський «Інтерстеллар». Якшо оглядатись на останні кіна, то книжка нагадала куаронівську «Гравітацію». Сурвайв-паті, як декорація, аби ще раз показати космос.
Карочє, всім, хто любить класну фантастику типу «Мoon» Данкана Джонса, «Космічна Одіссея 2001», «THX 1138», книжок Ларрі Нівена — велкам. «Марсіанин» — нормальна тєлєга, аби залипнути на пару вечорів. І взятися за «Майбутнє розуму» Мітіо Каку.
