Потьомкін-стайл від Бацьки

Маркіян колись трохи заробляв на алкоголь вигулюванням всяких гавриків по міських заброшках. Завжди уміляли приїзжі, які після прогулянки Ярвалом і Хрестом дико заливали, яке у нас красиве місто. Головне, за фасад не заглядувать. Мабуть і не всі сталічні уявляють, скільки було заброшок прямо в центрі кілька років тому. Закинуті лабораторії криміналістики, міністерства юстиції, лікарні, будинки, магазини, бомбосховища, бібліотеки, філіали заводів і ще сто піццот мільйонів радощів. Іноді враження, шо центр міста складається з бутік-фасаду з борделями-готелями і казиношками, а далі — самі сквоти і заброшки. 
Я в свій час так налазився, шо дивитись на ті абандони, крім Чорнобильщини, просто не можу. І от недавно жалилися знайомі індустріальщики, шо в Білорусі майже нема чого дивицця. Може й так кажу, але в одному ми братів-бульбашів ніколи не переплюнем. В потьомкінських дєрєвнях.
Если хтось думає, шо це казки дідуся Панаса про те шо в Бацькокраї центральні вулиці сіл, паркани і дороги вифарбовані\вичищені до блєска, а закавулки схожі на озеро жидкого калу, то можу запевнить, шо саме так і є. Навіть гірше. Я тут про Наровлю сябровську писав, але то фігня. Найбільший триндець — село Белы Бэраг. Ідеально відпідарашена зупинка, розмітка під лінійку, сміттярка, знак зєбри…. для повністю кинутого населеного пункту. Відходиш від дороги — одні заброшки. Просто Бацько проїзжав, от і зробили зупиночку, як положено. Жаль, траву не покрасили. Але там тепер привиди чекають свій 31-й автобус.